Міжнародна команда археологів із Мюнхена та Багдада, використовуючи можливості штучного інтелекту, змогла відтворити втрачену поему, якій понад 3 тисячі років. Це гімн на честь Вавилону — міста, що прославляється у 250 рядках як осередок богів, храмів, природи та мудрих жителів.
📜 Текст, що навчав покоління
У давнину цей гімн активно використовували у школах: вавилонські діти не лише його вивчали, а й переписували на глиняних табличках. До наших днів дійшли лише уламки цих артефактів, які довгий час вважалися фрагментарними й малозрозумілими.
Як це вдалося?
Більшість текстів Вавилону зберігалися у формі клинопису на глині. Основним джерелом відновлення став архів табличок із так званої бібліотеки Сіппара — колекції, знайденої в храмі Шамаша на території сучасного Іраку. За легендою, саме тут Ной зберіг усі книги світу перед Великим Потопом.
Інженери завантажили оцифрований уламок таблички до глобальної бази клинописних текстів. Завдяки алгоритмам ШІ вдалося зіставити цей фрагмент із подібними записами в інших музеях. І так, крок за кроком, було зібрано 31 частинку гімну — із музеїв Багдада, Лондона, Берліна та Стамбула.
🧠 Те, на що вручну пішли б десятиліття, штучний інтелект зробив за кілька місяців.
🌊 Фрагмент із гімну про ріку Євфрат:
“Євфрат — її ріка, створена мудрим Нудиммудом.
Вона зрошує рівнини, живить зарості очерету,
несе воду в лагуни та море.
Поля її вкриті травами та квітами,
луки дарують ячмінь,
що його збирають у снопи й складають у стоги.
Стада відпочивають на зелених пасовищах.
Достаток і велич — у дар людям,
примножуються та зводяться з небес, мов царська благодать.”
Нові факти про роль жінок у Вавилоні
Один із найцінніших моментів розшифровки — дані про жінок у релігійному житті міста. Текст підтверджує, що поряд із жерцями у Вавилоні служили й жриці. Також згадується шанобливе ставлення до іноземців, зокрема до іноземних жерців, які жили у місті — що вказує на доволі прогресивну для того часу соціальну структуру.
🧩 Застосування штучного інтелекту в археології відкриває нову еру в розумінні історії — коли втрачені голоси минулого повертаються, аби знову промовляти до нас.
